Галина Хліб: Ігнат Горбовий — перший.

Василь Петричук: Цю альтанку розібрали в 1972 році коли будували Водограй. А ту жидівську хату, що вище альтанки ,я купив на розбір і зробив з неї літню кухню на моїй присадибній ділянці по тодішньому провулку Франка. [ до речі стоїть і тепер ] Тодішній голова Райспоживспілки Щаповал зобов'язав мене забрати її до відкриття Водограю на Новий рік 1973 або 1974. Там тоді поставили цистерну для води, що забезпечувала ресторан.

Дарія Кіщук: У лівому кутку видно хату моєї мами Наді Присяжнюк-Кощук. То ще той вид хати не переробленої, як зараз. Була дуже та хата висока, на 2 поверсі було 6 кімнат, то було зроблено так для літників, які до війни кожного року відпочивали в Косові. Але під час війни дуже хату пошкоджено було. Господарів мадяри вбили в цій хаті. А сусіди, добрі люди, все порозкрадали, порозтягали, познімали вікна-двері… Все, що було в господарстві розтягли по своїх хатах. Мама моя залишилась з маленьким сином без своїх родичів, вивезли в Сибір. Чоловічі родичі — Присяжнюки були убиті в квітні 1944 року, чоловік — Роман Присяжнюк убитий десь в жовтні-листопаді 1944 року. А сина мама вже народила в лютому 1945 року, коли в живих не було нікого. Бідувала чорно, але не опустила руки, самотужки ту хату ремонтувала, щоб мати де жити. Історія дуже тяжка і трагічна, і довга у часі. Вже нема кому щось згадувати, тільки ще я залишилась одна, і то про події знаю лиш з розповідей мами.