Марина Близнюк: Другий ряд, зліва перша то моя бабуся

Віра Джумарик: Калина Сендерська внизу сидить перша з права. А коло Сендерської сидить Микола Гош, — Славки Коцурихи з Каменця тато.

Маряна Моканюк: Моя баба з дідом — Лазорик Параска і Петро у верхньому ряді.

Galyna Blyzniuk: У верхньому ряді, перший зліва, мій свекор — Близнюк Володимир, біля нього дівчина похожа на Пазюню Патикову.

Марія Михайлівна Лазорик: А моєго тата ніхто не впізнав, не пам’ятають. Він напевно помер самий перший, самий молодший. В другому ряді посердині, під Феничкою. Мій тато помер в 1970 році у віці 46 років. У нього чуб кучерявий. Казали, що він грав жида. Він був інвалід Місьо горбатий. Лазорик Михайло Іванович (працював бухгалтером). А тот малий хлопчик може бути і Іван Патик, йому тоді було 4 роки. Петро Лазорик (патик) моєго тата, рідний брат. Нас було четверо дітей у тата з мамою, я старша донька і троє синів. Мій брат Петро живе на старому місці. Мама 43 роки пережила тата, залишилась молодою вдовицею. Її ще називали «лісовою бабою» (завжди находила перші гриби в лісі). Померла в 2013 році, дочекалась 10 внуків і 10 правнуків. Тато не одружив не одну дитину. Я старша кінчала в 1970 році інститут. Тато тішився, що я вчуся, але 3 місяці не дочекався, щоб побачити, коли я кінчу навчання…

Лилия Коцур: В верхньому ряду, стоїть вуйна Параска Патичиха.

Галина Букатчук: Іван Грущук — третій з права.

Anna Kuzmenyuk: Я всіх їх пам’ятаю такими колись було, були бідні післявоєнні часи але зато згуртовано і веселіше було життя. шкода шо скоро все минаїсе є тільки пам'ять.

Oksana Mykhailivna: Мене вражає, що колись в нашому селі робилися такі цікаві проєкти, де були залучені люди з різних поколінь. Та ще й до того ж драмгурток, це проєкт, що вимагає потужної інтелетуальної праці. А тепер ніби і рівень життя став кращим у порівнянні, а чогось подібного при моїй пам'яті не відбувалося.