Любко Вуйко: Одного чоловіка впізнав зразу. Крайній зліва Дмитро Дмитрович Лучук. Набільше приміщення перпендикулярне до дороги на горбі вище нинішнього гуртожитка впритул до присадиби М. Балагурака. Використовувалося насамперед як гуртожиток. Краще знає Федір Гавриленко , він там вчився. А ми з сусідом ходили на черешні, тато його сторожував. Студентам їх рвати заборонялося…

Христина Дувірак: 1973, чи 1974 році цей будинок розвалили. Ще були балачки, що там знайшли козацьку шаблю, по розборці...

Любко Вуйко: За шаблю не чув ,але у 76 році його вже не було. Завалили певно раніше , разом з косцьолом. Під територію попала присадиба Іваницьких. Засипали їхню криницю заодно. Касьяненко хотів узагалі усі сусідські хати знести і збудувати ше й стадіон. Газда з нього був ніякий і новобудову головного корпусу валили два рази. У зв'язку з кризовою ситуацією директором назначили Г.Я. Киву, яка мала закінчене наше училище , стаж роботи секретарем Косівського райкому партії і природні організаційні здібності. Далі пішло швидко і у 77 році усі дипломні роботи були направлені на оформлення інтер'єру технікуму та добудову корпусу фахових дисциплін і гуртожитку. Я повинен був їхати в Тюмень комісаром будзагону, але через сімейні обставини став командиром на будівництві майстерень і гуртожитку... Через 22 роки волею обставин став викладачем фаху і композиції і 21 один рік віддав на благо альмаматері та вихованню юної зміни українських митців. Дехто з моїх студентів уже викладає у Львівській академії...